Експозиція Зали пам’яті Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»
Експонати, представлені у залі пам’яті Національного музею “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні”
За роки незалежності українці почали проявляти цікавість до свого минулого, усвідомлювати його значущість. Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» не залишився осторонь цього процесу. На сьогодні розроблено чимало різних програм по вивченню історії нашої країни, але музей є одним з головних центрів, який має на меті привернути увагу громадськості до найтрагічніших сторінок національної історії – голодоморів в Україні.
Упродовж всього життя людина стикається з різноманітними речами і паперами. Про це свідчать документи, наприклад: паспорт, свідоцтво, індифікаційний код та подібне. Але протягом першої половини ХХ століття український селянин не мав такого роду документів. Окрім того, тодішня влада не була зацікавлена у налагодженні процесу документообігу, а інколи й навмисне вилучала і знищувала певні документи. Тому про селянина початку ХХ століття у нас збереглося мало документальних свідчень. До сьогодення дійшли переважно предмети, якими селяни користувалися в повсякденному житті. Саме ці німі свідки матеріального світу проливають світло на стиль життя українських селян початку ХХ століття.
Український народ завжди був і залишається надзвичайно талановитим, працьовитим, умілим. Тому для нащадків залишив велику кількість найрізноманітніших предметів. Сьогодні, дивлячись на них, ми, з одного боку, дивуємось, якими примітивними, на наш погляд, є ці знаряддя. Але, з іншого боку, вони вражають нас своєю різноманітністю та неповторністю.
Протягом століть предмети селян зазнавали змін, удосконалювалися. Ми, нащадки, можемо простежити їхню еволюцію. Але повернімось до тих далеких і трагічних часів, коли селянин використовував дерев’яні знаряддя праці для обробітку землі, рибальства, тощо, з тим, щоб прогодувати свою сім’ю. Ці предмети почали збирати і об’єднувати в колекції. Одна з таких колекцій представлена у Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».
В Залі пам’яті музею представлені переважно предмети з Полісся і Слобожанщини. Вони поділені за такими групами: домашнє начиння, хліборобство, ткацтво, бондарство, рибальство, стельманство та інший реманент. Це оригінальні предмети, які були у вжитку наших предків у кінці ХІХ – першій половині ХХ століття.
Основним заняттям селянина було землеробство, яке представлене найбільшою кількістю предметів: коси, ціпи, ручні млини, віялки, залізні плуги та інше. Мотики, ціпи, граблі різних розмірів, кайдуби (видовбані з цільної колоди діжки) селянин робив сам. Наприклад, з невеликої гілки, знявши з неї кору і обтесавши, отримували держаки до кіс, граблів. Дерево, як матеріал, було доступне всім і було легким в обробці, тому подібні предмети для господарства виготовляли самостійно. Підвищити врожаї, збільшити площу посівів та урізноманітнити посівні культури селянам давали можливість залізні плуги, які прийшли на зміну дерев’яним. Серед експонатів Зали пам’яті музею кожен бажаючий зможе побачити ручні млини. За допомогою такого млина добрий господар міг забезпечити борошном неодну родину.
Не менш важливим знаряддям праці у сільському побуті була віялка, яка використовувалася для відокремлення зерна від полови. Кожна з цих речей, окрім чіткого утилітарного призначення, має свою історію, яка допомагає нам відчути енергетику поколінь. Адже українські селяни цінували й зберігали в родині предмети, які були «…ще мого прадіда-прабаби».
Інша велика група колекції музею представляє домашнє начиння селянина. Сюди входять різноманітні солом’яники, ступи, діжки, в яких зберігали збіжжя, замішували тісто та зберігали соління; скрині для зберігання одягу та цінних речей; лопати для хліба, рогачі, макітри, горщики; дитячі колиски, плетені з лози, дитячі меблі; різні за розміром ослони. Не дивно, що будь-яка річ хатнього вжитку має кілька назв в залежності від призначення. Візьмемо для прикладу звичайний глечик – зливушник, бинчик, дзбанок, молочник, гладишка, гладун, тиквач і т.д. Ці назви різняться за регіонами.
Живучи в постійних клопотах, людина прагнула вносити красу в свою оселю. Предмети домашнього начиння яскраво демонструють естетичні смаки селянина. Окрім того вони демонструють різні прояви традиційної культури – красу народного побуту та національні ідеали, міжлюдські взаємини та елементи спілкування з природою.
Ще одну велику групу збірки музею становлять предмети, що демонструють розвиток народних ремесел: бондарство, ткацтво та інше. Одним з поважних занять на селі було бондарство. Бондарі виготовляли різноманітні бочки, маслобійки, барильця та інші потрібні в господарстві селянина речі. Свою майстерність вони передавали від батька до сина. Тому на селі були цілі династії людей цієї професії. Траплялися і мандрівні бондарі, які зробивши роботу в одному селі, йшли в інше.
Ткацький верстат, прядки, ткацький човник, гребінь з днищем, терниця, витушка, без яких практично неможливо було уявити хату селянина – це предмети, які репрезентують один з важливих видів ремесла – ткацтво. За допомогою ткацького верстата виготовляли різноманітні речі – від сорочок з грубого полотна до складно орнаментованих килимів.
Важливим допоміжним видом господарської діяльності українців було рибальство, адже риба займала значне місце серед продуктів харчування. Тому не дивно, що селяни мали таку велику кількість засобів для вилову риби: човни-довбанки, ятір, буча, весла, підсаки та інші знаряддя, які можна побачити в музейній колекції.
Колекція Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» є невеликою в порівнянні з подібними колекціями музеїв етнографічного спрямування, але будемо сподіватись, що ця збірка буде поповнюватись новими унікальними експонатами.