«Трагедія України. Трагедія одного села…»
Третій рік поспіль Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» презентує виставку «Трагедія одного села…», приурочену до Дня вшанування жертв голодоморів. Метою виставки є, на прикладі конкретного населеного пункту, показати трагедію України першої половини ХХ століття. Цього року в центрі експозиції історія села Тарган Володарського району Київської області.
За більш ніж півстолітню історію жителі села на півдні Володарщини пережили часи піднесення й занепаду, перемог й поразок, боротьби за виживання й права на власний вибір. Попри національно-визвольну війну 1648-1654 років, гайдамаччину, кріпацтво, світові війни, найбільші втрати село понесло в період Голодомору 1932-1933 років. Менш ніж за рік чисельність села Тарган зменшилася майже вдвічі: з тисячі до майже шестисот осіб. Причиною трагедії стала політика комуно-більшовицького режиму, який впроваджував систему колективного ведення господарства за допомогою терору голодом.
Попри небажання селян вступати до місцевого колгоспу: спочатку це була комуна «Труд», згодом колгосп імені Калініна, місцеве партійне керівництво впроваджувало ідеї марксистів-леніністів насильницькими методами. Запанував голод. Помирали старі й малі. Навіть неповні дані, зібрані місцевою вчителькою початкових класів Овдіюк Олександрою Іванівною та колгоспницею Масло Алісою Антонівною, свідчать про майже 400 жертв. Мертві тіла їздові, за посилений хлібний пайок, грузили на гарби, вивозили на цвинтар і клали у братські могили. Їх у селі залишилося сім.
Деталі пережитої трагедії протягом більш ніж п’ятдесяти років були глибоко заховані у пам’яті тих, хто вижив. Стаття Марка Тольца «Сколько же нас тогда было?» у 51 номері журналу «Огонёк» за 1987 рік стала поштовхом до оприлюднення правди. Місцевий майстер – самоучка Микола Йосипович Микитенко, який втратив рідних в роки Голодомору, взявся за зведення монумента померлим з голоду односельчанам. При сприянні місцевого голови сільради Ушинського Олександра Євгеновича, голови колгоспу Миколи Павловича Бариловича 24 липня 1988 року в селі організовано урочисте відкриття пам’ятника: скорботна постать жінки з хрестом на плечі, як натяк на хресний шлях. У постамент замурували капсулу зі списками убієнних голодом: «дістати 2033 року». Зійшлися односельці, відслужили панахиду, справили поминальний обід. Так вперше в Україні було зведено пам’ятник на вшанування жертв Голодомору.